Гай Юлій Цезар казав: «Краще бути першим на селі, ніж другим у місті». Проте, в контексті якості життя в країні, усе ж таки краще бути гіршим серед кращих, ніж найкращим, але серед гірших. Так, будучи економічно розвиненою світовою державою, слабко зрозуміла політика «дружби» з виключно країнами, що розвиваються або зовсім нерозвиненими, як приклад: СРСР і сучасна Росія, яка не має жодного союзника серед розвинених країн. Часто це відбувалося і відбувається через «біполярність» світу.

Важливіше перебувати в розвиненому регіоні, мати багатих і впливових сусідів. Іноді це навіть вигідніше, ніж самому бути багатим і впливовим. Прикладом в цій ситуації може виступати невелика держава Західної Європи — Швейцарія, що має таких впливових сусідів, як Німеччина, Франція, Італія і Австрія. Таке сусідство забезпечило собі, з одного боку, безліч вигідних торговельних шляхів і взаємодій, а з іншого, відносну незалежність в плані культури. За звітами «Програми розвитку ООН» в середньому з 1980 по 2013 рік Швейцарія посідає третє місце за Індексом Людського Розвитку. До слова, Республіка Білорусь в цьому списку знаходиться лише на 53 місці. Хоча потенційні можливості для подальшого розвитку є, хоча б за рахунок географічного положення.

Коли я дивлюся на карту світу, насамперед мій погляд упирається в Європу. Може тому, що тут мій дім. Може й тому, що це найбільш розвинений і багатий в різних сенсах регіон. Регіон, який має яскраву і необхідну для всього людства історію — перші філософські праці і наукові дослідження народилися саме в Європі. Таким чином, багато в чому завдяки діяльності європейців сучасний світ став саме таким.

Фізична карта Західної Європи

Починаючи з 1492-го по 1914 рік європейці завоювали 84 % планети. В даному випадку проявився не тільки фізичний розвиток і підготовка європейських народів, а й їх розумова діяльність, позаяк необхідно було боротися в невідомих умовах, пересуватися на далекі, навіть за сучасними мірками, відстані. Тому очевидно, що сьогоднішній світ побудували саме європейці, зробивши величезний вплив на різні народи світу. Можна говорити про національну культурну ідентичність кожного народу, але не можна не визнавати сильного впливу європейської культури на ранніх етапах розвитку людської цивілізації.

Колоніальна експансія на сході і півдні дозволила не тільки захопити певні ресурси землі, але, що важливіше, дозволила поширити свою мову за багато кілометрів від свого будинку (Південна і Північна Америка, Африка і т. д.). Це дало необхідні переваги — за мовою слідує культура, спосіб життя, розуміння світу й ідеологія населення. Тому зараз в певному сенсі велика частина людства є носієм європейських цінностей.

Платон говорив: «Ідеї правлять світом». Саме тому таке важливе питання моралі, культури і набору цінностей тієї чи іншої цивілізації. Адже будь-яка нація в ході своєї історії робить певні висновки, приходить до якогось сукупного вираження своєї індивідуальності. А якщо нація кількісно велика (або свого часу зуміла вплинути на велику кількість інших націй, як це зробили європейці), то і її вплив на інші народи збільшується. У сучасному світі ідей стало неймовірно багато, і таке багатство розмаїття не може не радувати, хоч і має ряд певних недоліків. Але в будь-якому випадку безліч думок і ідей дає людині вибір. Дає право направити своє життя якимось певним шляхом, виступати і захищати постулати обраної ідеології.

Де ж місце Білорусі на цьому життєвому святі? Носієм яких цінностей повинні бути ми, білоруси, і чому? У чому полягає історія Білорусі і до чого вона повинна дійти? На ці питання необхідно дати відповіді, щоб краще зрозуміти і усвідомити наш білоруський шлях.

Народ, який проживає на території Білорусі, завжди знаходився у вигідному, як заведено говорити, положенні, оскільки специфічний поділ європейських територій поставило республіку на самому кордоні, що розділяє культури, ідеї і наміри. Звичайно, певні вигоди від такого положення вдалося отримати, але разом з вигодами на цю територію не раз обрушувалися і численні війни. Зараз люди, навіть не вивчаючи історію, знають про дві світові війни, жертвою яких багато в чому стала територія Білорусі та її мешканці. Країну часто забувають на тлі інших європейських країн, які постраждали від Другої світової, але ж під час цієї війни населення Білорусі скоротилося на третину. Чимало кровопролитних воєнних конфліктів розгорталося і в давніші часи.

Карта Речі Посполитої до розподілів

Протягом історії Білорусі люди які проживали тут, прагнули «знайти себе», отримати свою національну свідомість, об’єднатися з якоюсь ідеєю. Так, за часів створення і подальшого існування Великого князівства Литовського (ВКЛ), ніякої національної ідеї не було, позаяк в феодальну епоху люди підпорядковувалися монархам, а не державі, як зараз.

Можна вважати початком невідомості і «пошуку» білоруським народом самого себе, вступ ВКЛ в унію з Королівством Польським і, в результаті Люблінської унії 1569 року і виникненням нового державного утворення — Речі Посполитої, яка була поліетнічною державою. Це не просто звичайна держава того часу, а федерація з великою кількістю релігій і народів. Унікальна в той час держава зі специфічним видом демократії. Звичайно, внутрішні суперечності між польськими землями і західноруські в плані культури, релігії та ідеї не могли не позначатися на єдності країни в певному сенсі розриваючи її, проте важливу роль в розпаді держави зіграли також країни сусіди і їх нескінченні війни. Дивним сьогодні може здатися той факт, що зародилася Річ Посполита в стані війни з Росією.

Таким чином, Річ Посполита опинилася залученою у кругообіг сильних імперій і царств, чиї амбіції на завоювання території були досить великі. У цей час історія території Білорусі показує відносну невигідність положення, особливо в плані формування нової держави. Річ Посполиту в різний час оточували: Шведське королівство, Російське царство, Австрійська імперія або Габсбурзька монархія і Пруссія. Останні з яких незабаром і розділили новоутворену державу, яка не зуміла проіснувати і трьохсот років. Виходить, що протягом своєї історії білоруський народ намагався знайти і сформувати самого себе, проте в контексті численних війн це виявилося зробити не так просто.

Карта європейських країн: синім відзначені країни-члени ЄС, червоним — які не належать до Євросоюзу, зеленим — кандидати на вступ до ЄС, жовтим — потенційні кандидати

Зараз існує неймовірно великий вплив російської культури на Білорусь, що багато в чому обумовлено російськомовністю населення республіки. Хоча це скоріше результат неуваги білоруських властей до цього питання, ніж наслідок навмисної ідеологічної роботи.

Часто Білорусь відносять до «руського миру». Помітні також і рухи білорусів в сторону Європи, хоча і не так сильно, як в сторону Росії. Також часто можна почути в країні схвалення дій російської влади і навіть думки про возз’єднання з Росією. Напевно, це пов’язано з довгим перебуванням у складі Російської імперії, а пізніше СРСР.

У будь-якому випадку білоруському народу слід пам’ятати про те, що у нас є власні корені, власна культура, якій було складно уникнути впливу інших світів. Варто розуміти, що, вступивши до Євросоюзу, Білорусі необхідно буде виконувати ряд кардинальних перебудов і нововведень, підлаштовуватися під уже добре працюючий механізм — європейську економіку, сільське господарство, систему освіти і т. д. Реформи в цих сферах дадуть плоди лише в довгостроковій перспективі і, в якомусь плані, позбавлять нас самостійності. Ставши ж частиною Росії, Білорусь отримає всі ті проблеми, які є зараз у нашого сусіда. Очевидно, що бути невеликою державою, і першою за площею країною в світі — різні речі. Тому головна думка в головах людей повинна бути своя — не російська, не європейська, не яка-небудь ще, а саме білоруська. І зараз, крім «пошуку себе», крім пошуку своєї ідеї, потрібно знайти найбільш сприятливе місце для розвитку цієї ідеї і її формування. Важливо направлятися в бік, який дозволяє розвивати нашу країну, як би вона тепер не називалася. Шукати тих, хто буде рахуватися з думкою білорусів, і не буде обмежувати свободу нашого національного буття своїми амбіціями (на жаль, часто імперськими).

Зараз незрозуміло, як ця ідея буде виглядати і в якій формі буде подана. Хоча розмов на цю тему ведеться багато. Але необхідність створення національної ідеї — справа майбутнього країни і, як результат, кожної людини, яка позв’язує себе зі своєю країною. Не можна ставитися до ідеї як до ефемерного поняття — адже будь-який винахід, вчинок, досягнення починається саме з неї.

Сучасна Білорусь не є черговою африканської бідною країною. Нинішня ізоляція від цивілізованого світу, яку нав’язав нам уряд країни, показує, що навіть у такій ситуації ми можемо виживати і залишатися цивілізованими. Пошук «як прокормити себе» давно не є головним завданням країни, потрібно мислити відносно часу. Але без здорової національної ідеї, яка буде об’єктивно дивитися не тільки на схід, а й на захід, південь і північ, ми так і будемо саме «виживати», а не просто «жити».

Жити, розвиватися, і знати, що «незалежність» — це не просто слово, яким прикриваються політики, а позиція, якої живуть багато країн і їх громадяни. Приклади таких країн є і є до чого прагнути. Як результат, стабільний розвиток і технічний прогрес не змусять себе чекати у вільній і незалежній країні, яка відкрита кращим світовим практикам, а не одній стороні світу. Країні, в якій людина може розвиватися і бути впевненою в своєму майбутньому.