Багато сказано про взаємини людини та природи. Ця тема стосується цілого ряду наук одночасно. Це, звичайно, географія, біологія, екологія, соціологія, астрономія й багато інших. На цю тему також написано безліч книг, наукових праць, статей і т. д. Не кажучи вже про міжнародні організації, створені на базі «правильного» ставлення до природи з боку людини, а також ряд міжнародних домовленостей, проте, чи так усе вивчено та є добре, як здається спершу?

Традиційно виділяються сім основних екологічних проблем, що впливають на здоров’я та якість життя людства:

• Вирубка лісів: кожні дві секунди ліс розміром із футбольне поле зникає;
• Руйнування озонового шару: збільшується кількість хворих на рак шкіри й катаракту;
• Винищення біологічних видів: більше десяти тисяч щороку;
• Забруднення води: близько 1400 дітей помирають щодня;
• Перенаселення: 7,4 мільярда — неймовірна цифра для великих хордових ссавців. Для порівняння: другі а чисельністю великі ссавці — корови, налічують 1,4 мільярда. Хоча, можливо, присутня проблема гармонійного існування людини зі природою, а також розподілу ресурсів та їх використання, аніж сам факт кількісної переваги.
• Деградація земель: скорочення кількості цілини;
• Відходи

Ще В. І. Вернадський писав: «Людина — наймогутніша геологічна сила на планеті». Так, у сучасному світі людина впливає на природу й геологію Землі більше за стихійні природні явища

Усього в історії взаємин людини зі природою прийнято виділяти чотири етапи:

1. Первіснообщинний. Первісні люди займаються найпростішими видами полювання, рибальства, збирання і т. д.
2. Античність. Виникнення й розвиток землеробства та скотарства. Людина намагається робити щось самостійно, замість простого збирання.
3. Середньовіччя. Змінюються світоглядні основи ставлення людини до природи. Цікаво, що в якості особливостей даного етапу виділяється ідея духовності людини й бездуховності природи. Уважається, що дбайливе ставлення до природи тільки розпочинає зароджуватися в кінці цього етапу.
4. Новий час. Основне завдання, що стоїть перед людиною — освоєння та пристосування природи для потреб людського суспільства, що постійно зростають.

Представлені етапи властиво виділяти в так званій радянській географічній школі (у російськомовних країнах), так само й у світовій екології. Єдність в цьому питанні було досягнуто під час конференції ООН, де розглядалися ідеї «сталого розвитку навколишнього середовища та прогресу» в 1992 році.

Після короткого ознайомлення з масштабами вивчення екологічних проблем, стає незрозумілою сама їх наявність та збільшення в новітній час. Або в людей, які займаються природоохоронною діяльністю недостатньо влади, або проблемами займається дуже мало осіб, а неспеціалісти просто не думають про таке. Все це звучить дуже гнітюче, але проаналізуймо проблему трохи глибше.

Хотілося б відзначити, що вони вирішуються недостатньо активно з вини всього людства. Людина — досить егоїстична істота, це ні для кого не секрет. Тому будь-які рухи в напрямку захисту навколишнього середовища найчастіше пов’язано з поліпшенням умов життя самої людини. Неувага до інших видів, що нас оточують, рахунок яких іде не на тисячі, а на мільйони, приносить свої плоди.

Напевно, очевидно, що такому створінню, як людина, завжди подобалося спілкуватися тільки зі близькими йому за духом (або мозком, якщо хочете) людьми. Так, кожна особа завжди вибирає собі в оточення тих індивідів, які відповідають її системі моральних цінностей та поглядів, які в певному сенсі є відображенням цієї людини. Саме таким чином утворюються малі групи в соціумі. Можливо, так відбувається з генетичних або еволюційних причин, можливо через уплив оточення або виховання. В будь-якому разі в людських мотивів і бажань спостерігається якась схильність і передбачуваність. Імовірно, з цієї причини серед улюблених домашніх тварин у більшості з вас переважають традиційні домашні тварини (коти, собаки й, навіть, коні та корови), а павуки та щури сприймаються з несприйняттям або якоюсь екзотикою.

Таким чином, людині в духовному й філософському сенсі ближчі домашні тварини ніж, скажімо, рептилії та комахи. А історичний фактор спільного проживання лише посилює цю любов. Тому зараз, для отримання необхідного ефекту, пропоную подивитися на ряд тварин, найбільш близьких у всіх сенсах до людини, що вимерли через неї.

Тур

Остання тварина загинула в 1627-му році. Винищення пов’язанe з вирубкою лісів і цілеспрямованим активним полюванням.

Морська корова

Останню вбито в 1768-му році. Корови любили повільно плавати на мілководді й, попри значну потужність і силу (маса тіла від чотирьох до одинадцяти тонн, тобто більше ніж у слона будь-якого виду) тварини, люди пристосувалися травмувати морських корів гарпуном. Найчастіше тварини помирали в морі, навіть не потрапивши до рук людей.

Сумчастий вовк (тилацин)

Остання особа померла в зоопарку 1936-го року. Як наслідок безконтрольного відстрілу, популяції вовків різко скоротилися. Уважалося, що тварини полювали на овець, що частково й було причиною винищування, але пізніше з’ясувалося, що звинувачення безпідставні (недостатньо розвинені щелепи), але було вже запізно.

Квага

Тварина було частково приручено й використано для охорони стад від хижаків, оскільки вона помічала їх значно раніше за інших тварин. Квага видавала гучний крик «куаха», на честь якого її й було названо. Також, люди використовували шкіру тварини для того, щоб робити всілякі бурдюки. Остання особа померла в зоопарку Амстердама 1883-го року.

Тарпан

Уважається, що тварини вимерли через розорювання степів і полювання. Основна частина популяції зникла ще на початку XIX століття. Останній тарпан помер у 1918-му році.

Туранський тигр

Для його знищення люди влаштовували облави, але головною причиною винищування вважається обробка земель у місцях знаходження кормової бази тварин.

Під загрозою вимирання зараз знаходиться приблизно половина рептилій і комах, а також близько 70 % рослин. Звичайно, існує таке поняття як природне вимирання, яке відбувалося в ході історії хвилями. Прийнято вважати, що нинішні види — це тільки 2–3 % від усіх, що існували колись на нашій планеті. Але навіть ці дані не можуть виправдати людську діяльність на Землі. Недарма ж говорять про штучне винищення живого світу.

Людина, яка є частиною природи, стала окремою силою, яка впливає на екосистему. І, з певних причин, цю силу можна охарактеризувати скоріше, як неусвідомлену. Незважаючи на вище подану хронологію взаємин людини з природою, безліч фактів, перелічених вище, говорить нам про те, що цивілізація людей не може усвідомити ступінь необхідного пильнування за довкіллям. Навіть якщо мова йде про збереження людського роду.

Щоб назвати суспільство обізнаним у цьому плані потрібно, щоб більша частина людства була свідомою, або, щоб це розуміли можновладці. На превеликий жаль, ні про яку усвідомленість в цьому питанні мови бути не може, тому що мова йде не про популярність проблематики, не про розмови з населенням, а про цілеспрямовану діяльність: перехід на альтернативні джерела енергії, збільшення кількості, якості та площі природоохоронних територій, а також поліпшення культури кожної окремо взятої людини. Темпи вимирання видів у нинішньому світі не дозволяють сподіватися на добре майбутнє для людства, навіть якщо це позначиться через сто або тисячу років.

Залежність зростання населення від зростання вимирання видів

Щось змінити завжди неймовірно складно, особливо, коли одне покоління перетікає в інше максимально повільно. Але іноді кардинальні зміни суспільної свідомості за досить короткий термін можна спостерігати в історії. Їх необхідно взяти під контроль так само, як і стан, і чисельність популяції зникомих видів. Що називати природним, а що штучним — питання більше філософське, але, розселившись по всій планеті, знищивши місце існування багатьох видів (і продовжуючи це робити), ми не можемо зняти з себе відповідальності за смерть тих популяцій, які припинили своє існування з нашої вини.

Багато тварин вбивають інших заради їжі, але масштаби знищення порівнювати просто безглуздо, навіть не враховуючи непрямого згубного впливу людства. А, оскільки людина — єдиний вид на Землі, здатний прораховувати майбутні стани найскладніших систем, саме вона повинна взяти все під свій контроль на цій планеті. Поява (яким би чином це не сталося) складного розвиненого мозку зобов’язує нас, як мінімум, продовжити час існування людства й біорізноманіття.

Незважаючи на це, зараз ми бачимо зовсім іншу картину. Створюється таке уявлення, що, якби людина була чотириногим диким усеїдним хижаком, який уміє тільки полювати й невиразно кричати в разі небезпеки, ми протрималися б на планеті куди довше. Невже особливістю найскладніших істот є швидке вимирання всієї популяції, як наслідок бажання жити в комфорті й небажання зважати на щось?

Одна самотня, але неймовірно різноманітна й жива частина Всесвіту, яку хотілося би зберегти, виходячи з біологічних, естетичних, філософських, наукових, релігійних, особистих і моральних принципів. Унікальний, прекрасний і дивовижний будинок для безлічі видів істот під назвою Земля.