У деяких країнах до цих пір прийнято контролювати розум і думки своїх громадян, «оберігаючи» їх від чужих думок та ідей. Цей «захист» є звичайним патерналізмом — держава вирішує, що людина може говорити, слухати і робити.

Якщо чиновник вирішить, що населенню не слід знати чогось, то «слуга народу» відразу заборонить це, введе кримінальне покарання за порушення заборони і вважатиме, що вчинив правильно. Само собою це наштовхує на питання про свободу слова. Якою вона повинна бути в XXI столітті і в нинішньому 2016 році? Якщо говорити прямо — повною і безкомпромісною.

Невеликий відступ. Свобода слова може базуватися на двох пунктах. Першим є законодавча підтримка, яка гарантує, що ні людина, ні організація не можуть бути притягнуті до відповідальності за будь-які висловлювання. До другого відноситься саме суспільство, яке заохочує мирний діалог і відкрите до дискусій на різні теми. Якщо суспільство консервативне, то люди просто будуть боятися висловлювати думки, відмінні від загального, навіть якщо це законодавчо дозволено. На жаль, в країнах часто відсутні один або навіть обидва пункти, і нічого хорошого це не приносить.

Що буде, якщо забути про свободу слова та уникати деяких тем за допомогою закону або суспільства? Чи вирішить це проблему? Безумовно ні. Якщо в країні немає свободи слова, то у населення немає можливості отримувати найрізноманітніші точки зору, в основному протилежні нинішнім курсом країни або суспільства. Варто зауважити, що не обов’язково нинішній курс повинен бути неправильним.

З різних причин люди захоплюються різноманітними ідеями, течіями та ідеологіями. Будь-який вільний уряд повинен тільки схвалювати плюралізм, що утворився в суспільстві, особливо якщо воно впевнене, що нинішній політичний курс вірний. Як приклад можна взяти XX століття, коли відбувалося протистояння західних капіталістичних країн зі східними соціалістичними або іншими словами — США з СРСР.

З моменту утворення Радянського союзу деякі жителі західних країн симпатизували комунізму і радянській системі. На цю симпатію західні держави дивилися спочатку з обережністю, а в холодну війну взагалі стежили за своїми громадянами, прослуховували їх і шукали шпигунів там, де і не було.

Параноя спецслужб, полювання на відьом, відсутність свободи слова й інші введені державою регуляції часто перегинають палицю і забороняють те, що в принципі і не слід забороняти. Такі талановиті люди як: американський чемпіон світу з шахів Боббі Фішер (Bobby Fischer), англійський математик Алан Тьюринг (Alan Turing) і навіть Чарлі Чаплін (Charlie Chaplin) — всі були запідозрені або звинувачені в симпатіях до комунізму.

За Фішером і його сім’єю стежили, припускаючи, що він радянський шпигун. Тьюринга також вважали неблагонадійним через все тих же шпигунів. Чапліна ж віднесли до «симпатизуючих комунізму» завдяки «списку Оруелла», в якому англійський письменник Джордж Оруелл (George Orwell) вказав людей, яких просто вважав «сопутниками» комунізму. Через нездорову параною західних країн, ці, та багато інших видатних людей, не визнали прихильність свого уряду абсолютно даремно.

На відміну від здогадок, були і люди, які по-справжньому симпатизували комунізму: Ле Корбюзьє (Le Corbusier), Андре Жид (André Gide) і Лі Харві Освальд (Lee Harvey Oswald).

Народжений в Швейцарії архітектор Ле Корбюзьє, який відвідав Москву в кінці двадцятих років, отримав позитивне враження від столиці і атмосфери, яка панувала там, проте вже в 1932, буквально через пару років, Радянський союз відхилив проект Дворця Совєтов, який запропонував Корбюзьє, що і поклало кінець відносин Ле Корбюзьє з СРСР, абсолютно засмутивши талановитого архітектора.

Французький письменник Андре Жид поміняв свою думку з «Серцем, темпераментом, думками я завжди був комуністом» на критику, написавши в 1936 році, після відвідування СРСР, нарис «Повернення з СРСР».

Навіть вбивця Джона Кеннеді (John F. Kennedy), американець Освальд, після переїзду до Мінська (БССР), пише в 1961 році в свій щоденник: «Я починаю переглядати своє бажання залишитися. Робота сіра, гроші ніде витрачати, немає нічних клубів і боулінгу, немає місць відпочинку, крім профспілкових танців. З мене досить». І це після трохи більше року радянських реалій.

Як видно з прикладів, люди дуже швидко змінюють свою думку, потрібно тільки дати їм можливість переконатися в своїй неправоті. Часто життя в своїй країні здається гірше, тільки тому, що розумієш проблеми суспільства зсередини, та й взагалі — у сусіда трава завжди зеленіша.

Люди все життя шукають відповіді на свої питання, і забороняти їм висловлювати свої думки, ідеї, під приводом державної безпеки, дуже нерозумно. У XX столітті від такої політики постраждало багато, що не мали ніяких комуністичних поглядів. А ті, хто мали, або поміняли їх і навіть стали борцями з комунізмом, або замовкли до падіння комуністичного режиму.

Замість законодавчої заборони або громадського осуду, всі теми повинні обговорюватися. «Чому ви вважаєте цю ідею правильною? Що в ній хорошого?», — такі питання треба задавати, і відкрито обговорювати.

У Німеччині так і роблять. У відкриту заговорили про проблему нацизму і перевидали «Мою боротьбу» Адольфа Гітлера (Adolf Hitler). І не просто перевидали, а додали коментарів, виносок, довідок і багато іншого матеріалу, який би протистояв тексту Гітлера і показував його неспроможність. Тільки такими заходами, відкрито вступаючи в дискусію і перемагаючи її, можна закрити такі важкі питання як нацизм, расизм, фашизм і так далі.

Сучасне видання книги Гітлера

Свобода слова допомагає не просто знаходити істину і змінювати думку, але також виявляти тих, хто публічно компрометує себе. Прикладом може послужити недавно віддалений пост глави Чечні Рамазана Кадирова, в якому опозиційний російський політик Михайло Касьянов знаходиться в прямому сенсі під прицілом.

Той самий видалений пост

Сам Кадиров стверджує, що нічого не видаляв і що: «Завжди чесно і відкрито висловлюю і пишу свою думку, але варто було мені сказати кілька слів про ланцюгових псів США, як вони тут же видалили пост в Instagram. Ось вона хвалена свобода слова по-американськи! Можеш писати що завгодно, але не чіпай собак Америки, друзів держдепу і конгресу».

Якщо це дійсно так, і адміністрація видалила публікацію, то дуже шкода констатувати, що Рамзан Кадиров правий. Замість того, щоб залишити публікацію на загальний огляд, адміністрація Instagram підіграла під руку главі Чечні і навіть подбала про його імідж — раптом що погане подумають люди про політика.

Навіщо це робиться? Молоді і незміцнілі розуми підуть за такими публікаціями? Тоді слід не забороняти, а навпаки, пояснювати, чому такі вчинки невірні і що в них не так. Та й, і будь-якій адекватній людині зрозуміло, що загрожувати життю інших, навіть з протилежною позицією абсолютно неприйнятно.

Те, що пост набрав близько шістнадцяти тисяч лайків, не означає, що його потрібно видаляти, під приводом того, що він може послужити сигналом до дії для деяких особистостей. Це як забороняти відеоігри, ніби саме вони вплинули на підлітка, а не ця людина була небезпечним для суспільства спочатку. Не було б відеоігор, каталізатором були б книги, фільми, розмови на вулиці або в сім’ї, смерть родича — що завгодно. Також і тут — якщо після перегляду даного поста людина йде і діє, то причина зовсім не в публікації, а в людині.

Такі пости показують те, що являє собою сучасна Росія, в якій голова регіону безсоромно загрожує життю іншої людини, а інші називають це «метафорою». Видаляти американському сервісу такі і подібні публікації не можна, коли в розвинених країнах місцями проглядається симпатія до дій російської влади. Цей і багато інших пости є звичайною свастикою на лобі у Чарльза Менсона (Charles Manson), яка дозволяє відразу зрозуміти, що за людина перед тобою.

Хоч і питання свободи слова і політкоректності досить великий для однієї статті, і ми продовжимо його обговорення в наступних частинах, але з упевненістю можна сказати те, що не слід нічого забороняти. Як говорить сам Кадиров: «хто не зрозумів», свою неправоту, «той зрозуміє», а хто не зрозуміє, у того залишиться прекрасна свастика на лобі, також чудово застерігаючи оточуючих про небезпеку такої людини, його некомпетентності або радикалізмі його ідей.